Анрі Беккерель цікавився флуоресценцією та фосфоресценцією матеріалів. Він досліджував, чи можуть мінерали, що містять уран, випромінювати рентгенівські промені після опромінення сонячним світлом.
Він взяв кристали уранової солі і загорнув їх у непрозорий матеріал (наприклад, чорний папір). Потім поклав цей зразок на фотопластинку, захищену від світла.
Беккерель припускав, що після впливу сонячного світла кристали уранової солі почнуть випромінювати рентгенівські промені, які проявляться на фотопластинці.
У лютому 1896 року в Парижі було кілька похмурих днів, і Беккерель вирішив відкласти експеримент. Однак, він залишив зразок уранової солі на фотопластинці в темній шухляді.
Через кілька днів, він проявив фотопластинку і виявив, що на ній є чітке зображення кристалів урану, навіть без впливу сонячного світла. Це означало, що уран самостійно випромінює невидимі промені, які здатні проникати через чорний папір і впливати на фотопластинку.
Беккерель зрозумів, що це випромінювання йде безпосередньо від урану і не потребує попереднього опромінення сонячним світлом. Він назвав це явище "радіоактивністю".
Відкриття Беккереля стало основою для подальших досліджень Марії та П'єра Кюрі, які відкрили нові радіоактивні елементи, такі як полоній і радій, і зробило значний внесок у розвиток ядерної фізики та медицини.
Беккерель дослідження рентгенівських променів із солями Урану.