Т. Г.Шевченко з’явився у моєму житті, коли я була маленькою. Читала твори великого поета – і все більше переконувалася, що Тарас Григорович Шевченко – незвичайна людина. Його талант, любов до рідного краю, вболівання за долю українського народу, ненависть до гноблення тривожили мою душу. Т. Шевченко став для мене духовним наставником. Я захоплююся його „Кобзарем”, який відкрив переді мною картини минулого кріпацького життя, викликав сльози співчуття. Саме завдяки цій книжці я зрозуміла трагедію українського народу з його вічним прагненням до свободи.
Твори поета легко зрозуміти, бо в кожному можна відчути часточку Кобзаревої душі. Затамувавши подих, читала баладу „Причинна”, уявляла, як „ реве та стогне Дніпр широкий…”, місячну буряну ніч, чула крики сичів і бачила змучену чеканнями дівчину. Вона згубила найдорожче у своєму житті – коханого і тепер страждає, втративши сенс життя. Героїня постає перед нами безсилою, тендітною, ніжною істотою, яка залишається одна у всьому світі наодинці зі своїм горем та переживаннями. Уже в цій баладі відчувається фольклорний тип мислення Шевченка, тісний зв'язок з народом. Збурений Дніпро – то символ боротьби поневоленої української нації за свою свободу, символ України. Композитором Данилом Крижанівським створена пісня „Реве та стогне Дніпр широкий…”, яка стала одним із національних гімнів України.
Справжнім шедевром лірики поета справедливо вважають вірш „Садок вишневий коло хати”, який з’явився як результат ностальгії Т.Шевченка за рідним краєм, земляками, піснями. Автор змальовує вимріяну ним гармонію краси і природи, людини і мистецтва, радості життя у взаємній любові. Вишня і соловейко як уособлення української садиби, сім’ї, кохання зачаровує читача. Відчувається непідкупна любов Т.Шевченка до сільської хати, яка є одвічним оберегом великої української родини.
Переливи різних душевних станів, настроїв, думок Т.Шевченко втілив у циклі віршів „У казематі”. Він був створений Т.Г.Шевченком, коли той сидів у Петербурзі в казематі під час слідства над учасниками Кирило-Мефодіївського братства. Тарас Шевченко пише тринадцять нових поезій, відомих під загальною назвою „У казематі”. Зокрема, елегію „Мені однаково чи буду”, пейзаж „Садок вишневий коло хати”, „Ой три шляхи широкії”.
Центральним у циклі є вірш „Мені однаково чи буду”. Він вважається одним із художньо найдовершеніших віршів Т.Г.Шевченка із циклу „У казематі”. Це – присяга на вірність Батьківщині. Читаючи рядки цього твору, я уявляю змарнілого, виснаженого чоловіка, який витерпівши багато страшних мук, просить лише щастя для своєї країни.
Та не однаково мені,
Як Україну злії люде
Присплять, лукаві, і в огні
ЇЇ, окраденую, збудять…
Ох, не однаково мені…
Ці рядки характеризують героя як патріота і захисника своєї держави.
Ответ:
Объяснение:
Т. Г.Шевченко з’явився у моєму житті, коли я була маленькою. Читала твори великого поета – і все більше переконувалася, що Тарас Григорович Шевченко – незвичайна людина. Його талант, любов до рідного краю, вболівання за долю українського народу, ненависть до гноблення тривожили мою душу. Т. Шевченко став для мене духовним наставником. Я захоплююся його „Кобзарем”, який відкрив переді мною картини минулого кріпацького життя, викликав сльози співчуття. Саме завдяки цій книжці я зрозуміла трагедію українського народу з його вічним прагненням до свободи.
Твори поета легко зрозуміти, бо в кожному можна відчути часточку Кобзаревої душі. Затамувавши подих, читала баладу „Причинна”, уявляла, як „ реве та стогне Дніпр широкий…”, місячну буряну ніч, чула крики сичів і бачила змучену чеканнями дівчину. Вона згубила найдорожче у своєму житті – коханого і тепер страждає, втративши сенс життя. Героїня постає перед нами безсилою, тендітною, ніжною істотою, яка залишається одна у всьому світі наодинці зі своїм горем та переживаннями. Уже в цій баладі відчувається фольклорний тип мислення Шевченка, тісний зв'язок з народом. Збурений Дніпро – то символ боротьби поневоленої української нації за свою свободу, символ України. Композитором Данилом Крижанівським створена пісня „Реве та стогне Дніпр широкий…”, яка стала одним із національних гімнів України.
Справжнім шедевром лірики поета справедливо вважають вірш „Садок вишневий коло хати”, який з’явився як результат ностальгії Т.Шевченка за рідним краєм, земляками, піснями. Автор змальовує вимріяну ним гармонію краси і природи, людини і мистецтва, радості життя у взаємній любові. Вишня і соловейко як уособлення української садиби, сім’ї, кохання зачаровує читача. Відчувається непідкупна любов Т.Шевченка до сільської хати, яка є одвічним оберегом великої української родини.
Переливи різних душевних станів, настроїв, думок Т.Шевченко втілив у циклі віршів „У казематі”. Він був створений Т.Г.Шевченком, коли той сидів у Петербурзі в казематі під час слідства над учасниками Кирило-Мефодіївського братства. Тарас Шевченко пише тринадцять нових поезій, відомих під загальною назвою „У казематі”. Зокрема, елегію „Мені однаково чи буду”, пейзаж „Садок вишневий коло хати”, „Ой три шляхи широкії”.
Центральним у циклі є вірш „Мені однаково чи буду”. Він вважається одним із художньо найдовершеніших віршів Т.Г.Шевченка із циклу „У казематі”. Це – присяга на вірність Батьківщині. Читаючи рядки цього твору, я уявляю змарнілого, виснаженого чоловіка, який витерпівши багато страшних мук, просить лише щастя для своєї країни.
Та не однаково мені,
Як Україну злії люде
Присплять, лукаві, і в огні
ЇЇ, окраденую, збудять…
Ох, не однаково мені…
Ці рядки характеризують героя як патріота і захисника своєї держави.